Психологічні особливості переживання жіночої самотності

Abstract

Кваліфікаційна робота вміщує такі етапи дослідження: 1. Виявлена актуальність та проблеми дослідження. Проблема самотності завжди залишається однією з найактуальніших проблем психології, якою в різний час займалися представники різних напрямів. Аналіз сучасних теоретичних і емпіричних досліджень феномена самотності виявив, що в основному роботи зводяться до вивчення її сутності, рис характеру і особистих якостей одиноких людей, вікових особливостей і атрибутивних моделей самотності; до виділення різноманітних типологій і шкал. 2. Проаналізована наукова література щодо проблеми самотності. Методологічні засади вивчення цього психологічного феномену висвітлювали у своїх наукових працях такі зарубіжні автори, як В. Дж. Дерлег, К. Мустакас, Л. Е. Пепло, Д. Перлман, З. Фрейд, Е. Фромм, Ф. Фромм-Рейхман, І. Ялом та ін. З вивченням самотності як психологічного явища пов'язані роботи таких вчених, як: В.Б. Бедан, П.Г.Гасанова, С.Г. Корчагіна, Д.А. Леонтьєв, В.І. Сіляєва, І.М. Слободчиков, Л. І. Старовойтова, С.Г. Трубнікова. Психологічні характеристики самотності в підлітковому та юнацькому віці розкриваються роботами О. Б. Долгінової, І. О.Н .Кузнєцова, В.Г. Лашук , В. І. Лебедєва, Н. В. Перешиної. 3. Уточнено поняття „самотність”. Самотність як соціально-психологічне явище, важке емоційне переживання, пов'язане з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми або з острахом їх втрати в результаті соціальної ізоляції, яке призводить до негативних соціальних явищ, до прояву різних форм деструктивної поведінки, депресії, до виникнення аутоагресії та її реалізації в суїцидальної поведінці. Самотність розглядається в двох аспектах: як психологічний стан людини (внутрішнє емоційне переживання) та як характеристика її фізичних відносин із іншими людьми (зовнішнє відчуження від людей). 4. Визначені й описані різні класифікації типологій цього стану. Відмінності між типологіями проводяться за трьома основним вимірами, що стосуються оцінки індивідом його соціального стану, типу випробуваного їм дефіциту соціальних відношень та часової перспективи, пов'язаної з самотністю. В роботі розглянуті наступні типології: відчуджуюча, дифузна і дисоційована самотність; космічна, культурна, соціальна і міжособистісна самотність; суб’єктивна, об’єктивна. Розглянуто такі її структурні компонентни, як: усвідомлення самотності, емоційна оцінка цього стану, інтерпретація соціальних стосунків в стані самотності; емоційний, когнітивний, поведінковий елемент; фізичний, емоційний, комунікативний, духовний рівень; когнітивний, емоційний, поведінковий та мотиваційно-вольовий компоненти; ідентичність, соціальну активність, необхідність спілкування, конструктивність, слабка адаптація, відчуження; міжособистісна, внутрішньоособистісна та екзистенційна. 5. Проведено кількісний та якісний аналіз результатів експериментального дослідження щодо вивчення психологічних особливостей переживання самотності особистості, за результатами якого зроблено наступні висновки: 1) більшість досліджуваних жінок відчувають самотність на середньому та високому рівні. Високі бали, за даною шкалою можуть бути пов'язані з актуальною виразністю переживання ізоляції, браком емоційної близькості або контактів з людьми і усвідомленням респондентом себе як самотньої, ізольованої людини. 2) респонденти переживають самотність, але у більшості це стан самотності без певного виду, а також в формі дифузної та відчудженої самотності. 3) було виявлено розуміння досліджуваних поняття самотності, суб’єктивне переживання цього явища, усвідомлення його причин та способи боротьби з проблемою самотності. 6. Обґрунтовані основні підходи та методики корекції проблеми переживання самотності. Найбільш ефективним видом психокорекції почуття самотності вважаєтья психологічне консультування та групова психотерапія. Консультування може поєднуватися з психодрамою. Головними завданнями консультування одиноких людей є розвиток соціальних навичок, формування адекватної самооцінки та рівня домагань. В роботі з одинокими людьми найбільш часто використовується когнітивна терапія, як директивний, структурований і орієнтований на мішені підхід, в основі якого лежить когнітивна модель різних розладів або дисфункціональної поведінки. В рамках моделі когнітивної терапії інтегрує безліч різних технік, як оригінальних, так і запозичених з інших психотерапевтичних систем - гештальттерапії, психодрами, бихевіоральної і клієнт-центрованої терапії.