Дисидентський дискурс у координатах автобіографічного синергену

Abstract

У статті обґрунтовано потребу комплексного вивчення дисидентського метатексту, що доповнює й конкретизує художній дискурс інакодумців в умовах політичного застою періоду другої половини 1960–1970 рр. Основну увагу зосереджено на проблемі реконструювання синергетики дисидентського тексту метажанровими моделями їх автентичної документалістики. У випадку життєтворчості в’язнів політичних таборів література факту набула статусу письменницького архіву. В цьому контексті питому вагу відведено автобіографістиці як наджанровому утворенню, з’ясовано її фундаментальне значення як важливого джерела достовірних знань про ідеологічні та естетичні аспекти дисидентського явища, конкретизовано зв’язки названого фактологічного тексту з етикою буття нонконформістів, закцентовано його фактографічний і психологічний плани. Доведено узалежненість специфіки наративних моделей самооб’єктивації авторського «Я» в поезії дисидентів від автобіографічного тексту. Проєкцію інтенцій поета, його творчої самопрезентації через суб’єктну сферу художнього тексту розглянуто на прикладі біографії Миколи Руденка – найсуперечливішої і найдраматичнішої постаті нонконформістської плеяди. Окреслено сегменти його автобіографічного синергену (біографічного складника світоглядної позиції, творчого акту, антропоцентризму), визначено рівні текстових реальностей: автороцентричності ліричного наративу та фактографічності літератури non-fiction. Їх подальше дослідження сприятиме розкриттю авторського «Я» митця, збереження ним творчої ідентичності в умовах ідеологічного тиску й тотальних заборон.