Особливості підготовки вчителя фізичної культури в умовах інклюзивної освіти

Abstract

У статті наголошено, що відповідно до сформованої в науці та практиці різних країн позиції, вчитель в інклюзивному класі виступає посередником соціальної справедливості та безпосереднім провідником реформ у системі освіти. Така дефініція вчителя пояснюється його практикою, яка створює інклюзивне навчальне середовище та дозволяє дітям з психофізичними порушеннями повністю реалізовувати свої освітні права, не будучи виключеними із системи загальної освіти (з необхідністю навчатися у спеціальній/корекційній школі). Важливість роботи з підготовки вчителів масових шкіл до реалізації інклюзії детермінувала наукові дослідження в різних країнах, включаючи Україну. Також окреслено, що у той же час поки що не знайшли нормативного закріплення підходи щодо важливих аспектів, що визначають такі сутнісні характеристики інклюзивної освіти, як особливості організації освітнього процесу в установах дошкільної та загальної середньої освіти, адаптація змісту освіти з урахуванням особливих освітніх потреб дітей та наступності різних рівнів освіти, зміст підготовки педагогів, здатних вирішувати професійні завдання у новій освітній ситуації та інших. Також зроблено висновки, що включаючи у підготовку педагогів фізичної культури гуманітарні технології, здійснюється не тільки активне освоєння теоретичних засад інклюзії, а й усвідомлення педагогами гуманістичної цінності інклюзивної освіти, прийняття учнів з ООП як повноцінних учасників освітнього процесу. Персоніфікований характер професійного саморозвитку педагогів фізичної культури забезпечується з допомогою активного освоєння змісту шляхом вирішення професійних завдань. Безпосередньо феномен «готовності педагога до роботи в умовах інклюзивної освіти» є складним, системним науковим об’єктом і відповідно має розглядатися з різних позицій. У статті зроблено акцент на те, що особистісна компетентність вчителя фізичної культури та його моральна позиція повинні вибудовуватися на основі соціальної моделі та теорії про особливих освітні потреби. Тобто всі індивідуальні особливості дітей з ООП слід розглядати, перш за все, не як прояви та наслідки патології (особисту проблему дитини), а як педагогічне завдання необхідних змін та нововведень у системі загальної освіти та, більш вузько, у процесі навчання.