Використання сучасних напрямів психотерапії в роботі психолога

Abstract

Кваліфікаційна робота вміщує такі етапи дослідження: 1. Виявлена актуальність та проблеми дослідження. У сучасному культурному просторі відбуваються стрімкі зміни, пристосуватися до яких людина не встигає. Розвиток психотерапії чималою мірою стимулюється змінами в умовах життя людей, що відбулися за останні роки, трансформацією їх внутрішнього світу. XXI століття можна назвати епохою, що якнайбільше потребує психотерапії в широкому значенні цього слова — індивідуалізованої допомоги людині, позбавленій стабільних життєвих орієнтирів, співвіднесених з трансцендентним змістом. Проблема пізнання душі людини має неминучу актуальність. У психотерапії робиться спроба цілісного розуміння внутрішнього світу людини, внаслідок чого вона виходить за рамки лікарської спеціалізації. Вирішення проблем пізнання внутрішнього світу людини, її психіки неможливе без філософського осмислення культурного статусу психотерапії в сучасному світі. 2. Проаналізована наукова література щодо питання використання сучасних напрямів психотерапії у контексті роботи з сім’єю. Серед зарубіжних авторів питання використання сучасних напрямів психотерапії досліджували Ф. Дж. Бруно, А. Кеш, Д. Висвейд, К. Р. Роджерс, У. Джеймс, Ж. Піаже, Л. М. Термен та інші. На основі своїх досліджень, деякі з них зробили такі відкриття: теорія когнітивного розвитку (Ж. Піаже), IQ тест (Л. М. Термен), гуманістична та клієнто-орієнтована психотерапія (К.Р. Роджерс - один з со-основників) та інші. Представники фундаментальної психології та психологічної практики зверталися до теми сім’ї, котра перебувала в центрі уваги їх теорій, а саме, А. Адлер, Е. Берн, М. Боуен, К. Віттакер, Д. Віткін, Е. Еріксон, В. Сатір, А. Фрейд, З. Фрейд, К. Хорні, К. Юнг та ін.. Їх дослідження переконливо засвідчують залежність формування особистості дитини від стилю виховання в сім’ї, батьківського ставлення, способів сімейного спілкування та взаємодії тощо. 3. На підставі аналізу літератури було надано визначення таких понять: психотерапія - це процес, який відбувається в рамках професійних відносин, які характеризуються наявністю довготривалих зобов’язань між сторонами-учасниками, емпатією та довірливими стосунками. У ході цього процесу в центрі уваги експліцитно та імпліцитно cтають особистість клієнта, техніка психотерапії або те і інше. Результатом психотерапії виступають стійкі зміни у різноманітних сферах життя клієнта/пацієнта. Емоційний інтелект як фактор поліпшення адаптаційних можливостей людини, емоційного здоров'я особистості, міжособистісної взаємодії тощо, характеризується і визначає якісну своєрідність індивідуально-психологічних особливостей особистості. До них можна віднести: самоактуалізацію, тривожність (ситуативна, особистісна), сумлінність, відкритість нового досвіду, емоційну стійкість, позитивне ставлення до оточуючих, самоповагу, самоцікавість, самовпевненість, самопослідовність, саморозуміння і, як результат, відносно високий рівень емоційного означає емоційну поінформованість, уміння керувати своїм емоційним життям, ініціативну поведінку (самомотивацію), емпатичність. 4. Аналіз психологічної літератури виявив найбільш результативні напрями психотерапії такі, як: гуманістична терапія, орієнтована на результат короткострокова терапія (ОРКТ), психодинамічна терапія, психоаналіз, когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), діалектично-поведінкова терапія, схема-терапія, арт-терапія. Було зроблено огляд кожного з цих напрямків психотерапії. 5. Емпіричне вивчення проблеми проводилось в три етапи: підготовчий, діагностичний і аналітико-інтерпретаційний. Була визначена логіка емпіричного дослідження, сформована репрезентативна вибірка дітей дошкільного віку та їх батьків, створений психодіагностичний комплекс методик на визначення емоційного інтелекту батьків, співвідношення рівню емоційного інтелекту батьків та їх відношення до дітей, та емоційного стану дитини. Нами були використані наступні методики: тест-опитувальник батьківського ставлення (ОБС) А. Я. Варги, В. В Століна; тест на визначення рівня емоційного інтелекту Ніколаса Холла; тест на визначення EQ Деніела Гоулмана; проективна методика “Малюнок сім’ї”. 6. Дані кругових діаграм, а також подальша обробка результатів анкетування батьків дозволяють зробити такі висновки: 1) Емоційний стан дітей старшого дошкільного віку практично повністю залежить від рівня розвитку емоційного інтелекту батьків; 2) Батьки старших дошкільнят відзначають розвиток емоційної сфери своїх дітей шляхом спостереження за взаємодією останніх за оточуючими; 3) Емоційний інтелект батьків відображається на їх стилі виховання, а останній - на емоційному стані дитини. 7. Можна підсумувати, що різні соціальні чинники, такі як стиль виховання, стереотипи поведінки, тощо, впливають на розвиток емоційного інтелекту дитини. Дитина копіює те, що бачить у сім’ї, тому показники середнього та високого рівня емоційного стану у дітей дошкільного віку та емоційного інтелекту їх батьків збігаються. На основі емпіричних даних було розроблено корекційно-розвивальну програму спрямовану на корекцію дитячо-батьківських відносин та емоційного розвитку дітей дошкільного віку.