Розвиток проєктувальної компетентності вчителя початкової школи у створенні мотиваційного освітнього простору

Abstract

Темою цього наукового дослідження є розвиток проєктувальної компетентності вчителя НУШ у створенні мотиваційного освітнього простору. Введення параметрів Нової української школи у сучасні освітньо-виховні реалії українського суспільства змінили підхід до багатьох речей, одна з яких – вимоги до підготовки сучасного вчителя. Від вчителя вимагається не лише детальне розуміння предмету та методів навчання; він мусить дивитися на освітній процес ширше, розуміючи усі фактори, які будуть впливати на засвоєння знань, вмінь та навичок здобувачами освіти, сприяти їх морально-психологічному комфорту чи заважати освітньому процесу. У такому контексті розуміння діяльності вчителя на перший план виходять і інші компетенції, серед яких не останнє місце займає проєктуавальна компетентність як нова категорія. Метою пропонованої роботи є комплексний аналіз вимог, що висуваються до вчителя Нової української школи щодо компетентнісних складових його підготовки та реалізації проєктувальної компетенції у якості створення мотиваційного освітнього середовища. Об’єктом дослідження є вивчення проєктувальної компетентності вчителя Нової української школи. Предметом дослідження є аналіз способів її використання для створення мотиваційного середовища НУШ. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Список використаної літератури охоплює 110 джерел теоретичної та довідкової літератури. Загальний обсяг роботи становить 135 сторінок. Підводячи підсумки дослідження, зазначимо, що «проєктування» у цій роботі розуміється нами як уявне і практичне втілення того, що можливо, і того, що має бути, необхідно схарактеризувати спеціальні групи вмінь, якими мають опанувати майбутні вчителі початкової школи та вихователі закладів дошкільної освіти. Недостатньо забезпечити нову якість простору та нове обладнання. По-перше, важливо навчати роботі у сучасному освітньому середовищі. Інфраструктура стає освітнім середовищем, коли з’являються суб’єкти освітнього процесу. По-друге, велике значення має затвердження партиципативного підходу в освіті – залучення всіх учасників освітнього процесу (насамперед педагогів та учнів) до прийняття рішень. Для цього потрібно розвивати нові професійні компетенції вчителів та управлінців: педагог не обслуговує обладнання, а організовує середовище, у тому числі використовує та трансформує обладнання та простір для вирішення своїх педагогічних завдань. А учень – не пасивний учасник (якого навчають без його волі), а зацікавлений у своїй освіті суб’єкт. Освітнє середовище – це насамперед взаємодія педагога та учня. Проаналізовані заклади освіти Ізмаїльського та Болградського районів є різними поміж собою майже на усіх рівнях порівняння. Схожість представляється тільки загальною метою існування (здобуття учнями знань, вмінь та навичок), методиками навчання (методика Ньюкаслського університету, яка використовується у Самоорганізуючомуся освітньому просторі, може бути використана в Болградському ліцеї №2); та результатом освітньої діяльності. Цікавим є те, що тип мотивації, представлений у приватного освітнього закладу, є більш ефективним, адже базується не на оцінці від вчителя, яка часто може носити також персоналізоване ставлення до учня як людський фактор, а на власне знаннях, рівень володіння якими визначається об’єктивним комп’ютерним тестуванням, аналізується та доводиться до учасників освітнього процесу. За таких умов мотивація до здобуття знань є вищою, адже вона залишається об’єктивною, що доводиться учням у ході звіту. З аналізу результатів проведеного дослідження стає зрозумілим, що більшість вчителів (92%) мають правильне розуміння мотиваційного середовища у школі. 96% вчителів вважають, що мотиваційне освітнє середовище буде якісно впливати на результати освітньо-виховного процесу школи. При цьому, 52% вчителів вже готові таке середовище створювати, для іншої великої кількості (36%) проблему складає наявна технічна база закладу освіти. Серед головних недоліків ініціативи освітяни виділяють матеріально-технічну базу (48%), рівень матеріального заохочення вчителів (22%), дистанційну освіту (12%), методичне забезпечення (12%) та рівень особистої компетентності (8%). Обласний центр гагаузької культури є новим освітнім феноменом в Одеській області. За своєю суттю, Обласний центр гагаузької культури представляє собою комунальну установу, яка реалізує власну освітню діяльність у селі Виноградівка у Болградському районі. Його мета – організація дозвілля та залучення до творчості, культурного розвитку і самоосвіти, аматорського мистецтва і ремесел, збереження і розвиток гагаузької мови. Так як це – додаткова освіта з національною складовою, навчання тут організоване на базі культури етносу, який досліджується, а, отже, викладання здійснюється гагаузькою мовою. Безумовно, більшість курсів є інтегрованими: це і вивчення мови, культури, історії, і практичне заняття певними видами діяльності, характерними для гагаузької культури. Резюмуючи аналіз Обласного центру гагаузької культури як освітній осередок виховання дитини в межах концепції Нової української школи, варто зазначити, що ця комунальна установа має ознаки передового закладу додаткової освіти, який відповідає стандартам НУШ з організації як простору для навчання, так і власне освітнього процесу. Увагу в організації освітнього процесу зосереджено на інтеграційному, індивідуально-дієвому та компетентністному компонентах, які знаходять власне відображення у ході організації освітньо-виховної діяльності та її елементів. Організація освітнього простору виражається у сучасних підходах до мотиваційного освітнього простору: він є багатофункціональним, гнучким та мобільним, побуджуючим на самостійні дії як у межах навчання, так і у творчості та сприяє інтеграції усіх учасників освітнього процесу у свої межі.