Психологічні особливості соціальної адаптації учасників бойових дій до умов мирного життя

Abstract

Кваліфікаційна робота вміщує такі етапи дослідження: Виявлена актуальність та проблеми дослідження. Тема посттравматичних розладів та профілактики психічних порушень, що виникають внаслідок екстремальних впливів на людину, привертає увагу численних науковців. Проблема психологічних особливостей адаптації військовослужбовців не є повністю дослідженою. Дослідження зазвичай зосереджено на професійно стабільних умовах, таких як адаптація до військової служби, і не враховують вплив травматичних подій на особистість військового. Реабілітація учасників бойових дій зазвичай обмежується подоланням посттравматичних станів. Поглиблене дослідження цих аспектів може внести вагомий внесок у розумінні та покращенні психологічної підготовки та реабілітації військових. Проаналізована наукова психологічна література. Різні аспекти, такі як адаптаційний потенціал, особливості адаптивної особистості, форми та механізми адаптації, загальні проблеми соціально-психологічної адаптації, соціальна адаптованість в кризових ситуаціях, вивчались ученими, такими як А. Маклаков, С. Максименко, Г. Сельє, К. Роджерс, Е. Шостром, Л. Філіп, Е. Фромм, Г. Балл, Ф. Березін, В. Казначеєв, В. Клименко, Ц. Короленко, А. Налчаджян, В. Семиченко, Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, В. Петровський, та інші. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні специфічних аспектів адаптації учасників бойових дій до мирного життя, а також визначенні можливостей їх успішної та стійкої реінтеграції. Об’єкт дослідження – адаптація як соціально-психологічне явище. Предмет дослідження – психологічні особливості соціальної адаптації учасників бойових дій до умов мирного життя. У рамках емпіричного дослідження застосовано такі методики, як визначення вираженості симптомів ПТСР учасників бойових дій за допомогою опитувальників PCL-М, PCL-5 та Міссісіпської шкали. Крім того, для діагностики копінг-стратегій, як чинника соціальної адаптації учасників бойових дій, використано методику Е. Хейма. Експериментальною базою дослідження є Військовий шпиталь м. Ізмаїл, 1 Болградська Аеромобільна дивізія (А-0220), Ізмаїльська Військова частина (А 2372). Дослідженням охоплено 50 учасників бойових дій від 20 до 60 років. З'ясовано, що більшість учасників бойових дій у віковому діапазоні від 31 до 45 років демонструють високий рівень адаптації, проявляючи резилентну реінтеграцію. Це виявляється в їхній здатності усвідомлювати цінність позитивного воєнного досвіду та використовувати його у повсякденному цивільному житті. Серед досліджуваних, які молодші за 30 років, спостерігається як успішна адаптація, так і квазіадаптація, ознаки якої виявляються у використанні стратегій уникнення і дисимуляції для підтримки високого рівня психологічного благополуччя. Учасники бойових дій, які перевищують 45 років, характеризуються як квазіадаптовані та дезадаптовані. Це вказує на те, що ці групи не завжди усвідомлюють позитивний вплив воєнного досвіду на свою особистість та можливості продуктивного функціонування у цивільному житті, демонструючи використання стратегій дисимуляції та уникнення для подолання травматичних спогадів. На основі результатів емпіричного дослідження створена структурна модель адаптації учасників бойових дій. Згідно з цією моделлю, адаптовані учасники бойових дій характеризуються вираженою резилентністю, життєстійкістю, адаптивними копінг-стратегіями і помірним психологічним благополуччям. Учасники бойових дій із квазіадаптацією мають помірну резилентність і життєстійкість, відносно адаптивні копінг-стратегії, часто виявляють високий рівень психологічного благополуччя. Учасники бойових дій із дезадаптацією характеризуються низьким рівнем психологічного благополуччя, резилентності, посттравматичного зростання, помірною або невираженою життєстійкістю. Зазначено, що переважна більшість досліджуваних учасників бойових дій є добре адаптованими. Однак вікова група старших за 45 років частіше потребує психологічної допомоги в адаптації до мирного життя. Враховуючи визначені в емпіричному дослідженні вікові особливості адаптації, була розроблена та протестована ефективна тренінгова програма для учасників бойових дій незалежно від вікової групи. Крім того, розроблена модель соціальної підтримки для учасників бойових дій, яка ґрунтується на послідовних посттравматичних періодах: гострому адаптаційному, адаптаційному та резилентно-інтеграційному. Зазначено, що тренінг, як форма психологічної реабілітації, може успішно використовуватися в адаптаційному та резилентно-інтеграційному періодах, тоді як у гострому адаптаційному слід надавати перевагу індивідуальним формам роботи.