Українські південнобессарабські говірки новішої формації

Abstract

Кваліфікаційна робота студентки 63 групи факультету української філології та соціальних наук освітнього ступеня магістр спеціальності 035 Філологія (035.01 Українська мова і література). Ізмаїльський державний гуманітарний університет. (Ізмаїл, 2018). Кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладений на 88 сторінках. Список використаних джерел налічує 77 позицій. Актуальність роботи визначається тим, що об’єктом дослідження стали такі говірки української мови, які раніше залишалися поза увагою мовознавців-діалектологів, або вони вивчалися принагідно і безсистемно – говірки української мови новішої формації, що побутують на півдні Одеської області, функціонують в неоднакових соціолінгвальних умовах і під впливом таких обставин втрачають свої генетичні діалектні, а іноді й національні риси, або вони зазнають істотної редукції. Метою дослідження є пошук шляхів вивчення, ефективних дослідницьких процедур, а також перспектив дослідження українських південнобессарабських говірок новішої формації, визначення значущості їхнього опису і класифікації для світової лінгвістики та українського мовознавства. У роботі розв’язуються такі завдання, як-от: проаналізувати історію та сучасні методи дослідження переселенських / новожитніх говірок, спроби класифікації цих діалектних мікросистем; сформувати власну фонотеку та текстотеку мовлення діалектоносіїв новожитніх говірок новішої формації, здійснити аналіз цих текстів, а також діалектних записів з фонофонду кафедри української мови і літератури ІДГУ; описати фонетичний, лексичний, граматичний рівень новожитніх українських говірок новішої формації зі збереженими генетичними складниками / домінантами (зокрема, західнополіським та закарпатським); визначити вплив на генетичну основу цих мікросистем південнобессарабського діалектного типу української мови, контактних у новому ареалі їхнього побутування мов та інших генетичних типів говірок української мови; удокладнити визначення українських говірок новішої формації, на підставі висвітлених генетичних і динамічних діалектних рис; доповнити і уточнити їхню класифікацію. Об’єктом вивчення стала – мовна система новожитніх говірок новішої формації півдня Одещини, говірки новішої формації з погляду їхньої класифікації. Предмет дослідження – збережені генетичні риси говірок та трансформації на різних рівнях мовної структури (фонетичному, словотвірному, морфологічному, лексичному, синтаксичному), тенденції їхньої динаміки в часі. Джерелом дослідження стали фонозаписи (власні записи, здійснені упродовж 2016–2019 рр., і записи з фонофонду кафедри української мови і літератури ІДГУ, а також транскрибовані діалектні тексти), здійснені у селах Одещини, де побутують говірки новішої формації, власні спостереження над говірками, а також відповіді діалектоносіїв на питання діалектологічної програми. Діалектні факти інтерпретовано за допомогою описового, порівняльно-історичного, структурного та зіставного методів. Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що це перше із досліджень, що ставлять за мету узагальнення відомостей про говірки новішої формації. У першому розділі «Говірка новішої формації: ідіом, об’єкт і джерело дослідження» окреслено і прокоментовано місце українських говірок новішої формації з-поміж інших одиниць діалектного членування; особливості методів і прийомів дослідження говірок новішої формації; полілінгвізм ареалу межиріччя Дністра і Дунаю як чинник розвитку ідіомів; індивідуальний полілінгвізм як чинник динаміки говірокновішої формації. Другий розділ «Мовні й соціолінгвальні риси українських південнобессарабських говірок новішої формації різних типів» присвячено опису фонетичного, лексичного, граматичного рівня новожитніх українських говірок новішої формації зі збереженими генетичними складниками / домінантами (зокрема, західнополіським та закарпатським); визначенню впливу на генетичну основу цих мікросистем південнобессарабського діалектного типу української мови, контактних у новому ареалі їхнього побутування мов та інших генетичних типів говірок української мови. У результаті проведеного дослідження зроблено висновки, що українські південнобессарабські говірки новішої формації чинять опір процесу витворення суцільного, відносно рівного діалектного простору в межах ареалу. Вони досі відрізняються за діалектними рисами і домінантними діалектними типами від говірок основної формації, але і їхні власні, дещо відмінні від південнобессарабських говірок основної формації, тенденції динаміки, не порушують загальних типологічних тенденцій розвитку південнобессарабського ареалу.