Особливості вищої нервової діяльності для організації уроків фізичної культури і спорту у сучасних загальноосвітніх закладах

Abstract

Темою цього наукового дослідження є визначення особливостей вищої нервової діяльності для організації уроків фізичної культури і спорту у сучасних загальноосвітніх закладах. Чисельні дослідження, які проводилися з попереднього століття, часто дають протилежні результати: дехто з науковців вважає, що тип ВНД є параметром, який визначає особливості організації процесу спортивної діяльності людини; є і ті, хто стверджує прямо протилежне. Проведення ґрунтовного дослідження на цю тему у курсі сучасної освітньої парадигми становить актуальність запропонованого дослідження. Метою пропонованої роботи є комплексний аналіз диференціації на основі типів вищої нервової діяльності учнів під час навчання руховим діям у фізичному вихованні. Об'єктом дослідження є аналіз розуміння вищої нервової діяльності людини та її впливу на спортивну активність. Предметом дослідження є розуміння кореляції диференційованого підходу до основних типів ВНД і навчання руховим діям у фізичному вихованні. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Список використаної літератури охоплює 51 джерел теоретичної та довідкової літератури. Загальний обсяг роботи становить 106 сторінок. У ході аналізу теоретичної літератури у першому розділі дослідження було встановлено основні поняття вищої нервової діяльності. Встановлено, що активна м’язова діяльність викликає посилення роботи серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. При будь-якій діяльності людини всі органи і системи організму діють узгоджено, в тісній єдності. Цей взаємозв’язок здійснюється за допомогою нервової системи і гуморальної (рідинної) регуляції. Нервова система здійснює регулювання діяльності організму за допомогою біоелектричних імпульсів на основі процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Порушення – діяльний стан нервових клітин, коли вони передають або самі направляють нервові імпульси іншим клітинам: нервовим, м’язовим, залозистим та ін. Гальмування – стан нервових клітин, коли їх активність спрямована на відновлення. З фізіологічної точки зору всякий навик являє собою злагоджену, сталу систему умовно-рефлекторних зв’язків між органами почуттів, ЦНС, м’язами і внутрішніми органами. Ці зв’язки утворюються поступово. Формування рухової навички послідовно проходить три фази: генералізації, концентрації і автоматизації. Було встановлено, що між окремими властивостями темпераменту існують певні функціональні залежності, які забезпечують людям різних темпераментів однаковий пристосувальний ефект: синергії, взаємної компенсації, антагонізму, взаємного урівноваження. Синергетичні взаємини проявляються у співпраці ряду властивостей темпераменту, в їх однонаправленому впливі на діяльність шляхом посилення один одного. Таким чином, в кожному типі ВНД взаємини його властивостей є такі якості, які можуть істотно впливати на спортивну діяльність. Аналіз структури компонентів фізкультурно-педагогічної діяльності дозволяє говорити про те, що технології фізичного виховання повинні будуватися на основі ряду підходів: діяльнісного підходу до освоєння фізичної культури, який орієнтує на засвоєння знань, на способах цього засвоєння, на зразках і способах мислення і діяльності та розвитку пізнавальних і творчих потенціалах людини – тобто спрямованість на свідоме використання способів рухової та спортивної діяльності та уміння застосовувати їх в самоорганізації здорового способу життя; підходу до освоєння фізичної культури на основі фізичного самовиховання, саморозвитку, самореалізації, згідно задаткам до певного виду діяльності; індивідуально-диференційованого підходу до освоєння фізичної культури на основі особистого вибору індивідом форм і засобів власної фізичної активності; організації фізичної активності людини за його здоров’ям, фізичним розвитком, ціннісними орієнтаціями, інтересами, потребами у сфері фізичної культури. Індивідуально-диференційований підхід – це не просто врахування особливостей суб’єкта навчання і виховання, це інша методологія організації умов освітнього процесу, яка передбачає не «облік», а «включення» його власне особистісних функцій або вимога його суб’єктного досвіду. Дослідження диференційованого підходу на основі типів ВНД як основа навчання рухових діям у фізичному вихованні – емпірична частина магістерського дослідження, яку було здійснено за базі загальноосвітньої школи №16 м. Ізмаїл Одеської області. Усього в дослідженні прийняло участь 18 учнів 9 класу. З метою забезпечення проведення формувального експерименту з визначення впливу диференціального підходу на основі типу ВНД на розвиток фізичних якостей, нами було проведено 10 уроків з застосуванням диференціального підходу. Можна зазначити, що рівень успішного опанування знань, вмінь та навичок у представників з сильним типом ВНД збільшився на 2%, з помірним – також на 2%, зі слабким – також на 2%. Середня успішність спостерігається у 2% учнів з сильним типом ВНД, ще 2% - з помірним. Низький рівень успішності було ліквідовано. Отримані дані диференціації рівню успішності учнів свідчать, що при врахуванні особливостей розвитку ВНД на уроках фізичної культури можна досягати більших результатів, чим при загальному підході. Крім того, динаміка успішності при використанні диференційованого за типом ВНД підходу зростає, що виправдовує такий підхід та робить його рекомендованим для використання при організації уроків фізичної культури.