Особливості розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку

Abstract

У сучасній психолого-педагогічній науці проблему емоційного розвитку особистості дитини визначено як одну з пріоритетних. Відповідно до концепції НУШ, школа має підготувати зв’язану спільноту активних та відповідальних громадян. Стати частиною такої спільноти допоможе емоційний інтелект, яким дитина має навчитися користуватися ще у шкільні роки. Крім того, будь-яка ефективна взаємодія між людьми, вміння вести переговори та вирішувати конфлікти неможливі без добре розвиненої емпатії, яка є основою формування емоційного інтелекту, тому в більшості країн світу приділяється увага його розвитку. Наше суспільство гостро потребує людей, які вміють не словами, а діями ділитися своїм духовним багатством з оточуючими, проявляти свою душевну щедрість. Крім того, в сучасних умовах державотворення складність соціально-економічних умов впливає на формування особистості людини, викликає великі зміни в потребах і мотивах поведінки, моральній сфері в цілому. Тому психологічне дослідження моральних якостей і рівня емпатії учнів, особливо молодшого шкільного віку, є актуальним і необхідним. Зокрема, актуальність проблеми дослідження пов’язана з неоднозначністю терміна «емоційний розвиток» у різних науково-теоретичних підходах та окремих концепціях. Якщо включати положення про дослідження емоційної сфери особистості дитини, то під емоційним розвитком слід розуміти складний закономірний процес ускладнення і збагачення емоційної сфери в контексті загальної соціалізації дитини. Метою запропонованої роботи є емпіричне та теоретичне дослідження обґрунтування психолого-педагогічних умов розвитку емпатії учнів початкової школи в умовах нової української школи. Окремі аспекти розвитку особистості наголошували в дослідженнях видатних вітчизняних психологів і педагогів, зокрема К. Абульханової-Славської, І. Бех, Л.Божович, М. Боришевського, Д. Ельконіна, О. Запорожця, Г. Костюка, С. Максименка, В. Слободчиков, В. Сухомлинського, Т. Титаренко, О. Чебикін та ін. Праці зазначених науковців стали методологічною та теоретичною основою численних досліджень з окресленої проблематики. Серед них чільне місце посідають дослідження емоційного розвитку, сенситивності, фасилітації та емпатії (А. Д. Кошелєв, Ю. З. Неверович, Є.Л. Носенко, Н.А. Маєвська, Л. П. Стрєлкова). Багато досліджень присвячено окремим аспектам розвитку емпатії та її компонентів (Л. П. Алексєєва, С. Б. Борисенко, Л. П. Виговська, Т. П. Гаврилова, Н.Ф. Каліна, В.І. Кротенко, Л. П. Стрєлкова, В.О. Татенко, І. М. Юсупов), співвідношенню емпатії та моральності (А. А. Валантинас, Т.І. Коннікова, А. В. Соломатіна, Є.В. Субботський, Н. О. Шевченка), вплив різноманітних факторів на процес виховання емпатії (Р. О. Агавелян, Л.І. Галігузова, Г. Ф. Михайличенко, О.К. Тихоміров). Узагальнення поглядів на емпатію в різних психологічних теоріях, дозволяє стверджувати, що вона вважається важливим фактором морального розвитку особистості. Вважається ефективним засобом розкриття та засвоєння внутрішньої суті моральних установок, етичних норм, які виховуються. Емпатія сприяє розвитку людських стосунків, альтруїстичний стиль поведінки. Емпатична симпатія, емпатія виступає як опосередковуючий мотив у допомагаючій діяльності. Емпатія вважається одним із засобів, за допомогою якого людина обмежує свою агресивність. Це ефективний метод пізнання та розуміння внутрішнього світу іншої людини. І, нарешті, емпатія є необхідною умовою розвитку особистості, емоційної зрілості та міжособистісного взаєморозуміння. Метою емпіричного дослідження було визначити рівень розвитку емпатії у молодших школярів. Проведене дослідження показало доцільність розгляду та вивчення факторів та умов розвитку емпатії в молодшому шкільному віці в контексті умов Нової української школи. Виявилося, що емпатія як особистісна якість молодших школярів пов'язана з усвідомленням емоційного образу чи стану виконавця, що передається інтонаційними засобами, завдяки відображенню власних переживань і розумінню емоцій і переживань. іншої людини. За результатами констатувального експерименту та аналізу класно-педагогічної літератури ми дійшли висновку, що розвиток емпатії у молодших школярів необхідно здійснювати у двох провідних напрямках: як розвиток якості особистості (емоційної чуйності) і як здатність особистості до емпатійної взаємодії (співчуття), яка стає основою для розвитку всіх компонентів емпатії, особливо рефлексивно-особистісного. Найбільш вдалі та ефективні методи формування емпатії засновані на використанні засобів мистецтва (художньої літератури, театралізованих дійств тощо), які розкривають сенс внутрішнього світу іншої людини та є моделлю формування власного ставлення до іншої людини. Передумовою формування емпатії є організація групових форм міжособистісної взаємодії з подальшим аналізом і рефлексивним обговоренням почуттів і вчинків усіх учасників групи.