Стратегії негативної ввічливості в німецькомовній діловій кореспонденції

Abstract

Темою проведеного наукового дослідження є аналіз стратегій негативної ввічливості в німецькомовній діловій кореспонденції. Актуальність дослідження обумовлена тим, що попри розробленість питань аналізу окремих категорій у германістиці та досліджень у галузі ділової кореспонденції, цілісне дослідження стратегій негативної ввічливості у вітчизняній лінгвістиці не проводилося. Об'єктом дослідження є категорія ввічливості в німецькій мові. Предметом дослідження виступають стратегії негативної ввічливості у німецькомовній діловій кореспонденції. Тактики негативної ввічливості націлені на соціальне дистанціювання, тобто створення комунікативних бар’єрів, кордонів. Мовні бар’єри допомагають контролювати процес комунікації, уникати зближення і позначати наявність дистанції між співрозмовниками. Таким чином відбувається демонстрація взаємоповаги. Теорія ввічливості Браун-Левінсона – це класична теорія ввічливості, розроблена і опублікована в 1987 р. у спільній роботі американських соціолінгвістів Пенелопи Браун і Стівена Левінсона «Ввічливість: деякі універсалії у вживанні мови». Ключовим поняттям теорії Браун-Левінсона є поняття «особи», запропоноване І. Гоффманом. Згідно з основними положеннями теорії Браун–Левінсона, суть ввічливої поведінки полягає в збереженні «осіб» комунікантів за допомогою пом’якшення впливу «загрожувальних актів». Автори теорії виділяють негативну та позитивну ввічливість та пропонують певні стратегії для її успішної реалізації. Теорія лінгвістичної ввічливості Браун-Левінсона стала класичною основою для багатьох подальших досліджень у цій галузі, проте відразу після своєї появи вона зазнала серйозної критики лінгвістів та культурологів. Здебільшого критичні зауваження були пов’язані з тим, що теорія, яка являє собою по суті вираз європейського погляду на поняття «особи», «загрожувальних актів» і, в цілому, ввічливості, позиціонувалася авторами як універсальна. З цим були не згодні представники неєвропейських культур, де саме поняття «особи», її потреб у процесі комунікації, а також сприйняття комунікантами різних мовних актів можуть значно відрізнятися, як, наприклад, у колективістських культурах Китаю, Японії та Кореї. Здійснення мовного акту вибачення у семіотичному осмисленні – це будь-яка міжсуб’єктна сукупність знакових засобів, вживання яких визначено семантичними, синтаксичними та прагматичними правилами. Вибачення, в якому існує особлива граматика, особливе використання лексики, особливі правила слововживання та синтаксису, визначається як своєрідний код у мові. Представлені аспекти аналізу мовного акту вибачення у німецькому діловому дискурсі дозволяють розрізняти кілька рівнів розгляду: рівень семантики, рівень синтактики та прагматики. Аналіз мовних переваг при здійсненні вибачення у діловій комунікації дозволив виявити характерні структури, які вживаються у німецькій E-mail-комунікації. Проаналізувавши мовні зразки, ми виділили лексичні та граматичні особливості вибачення у діловій E-mail-комунікації, які залежать від виду вибачення. На лексичному і граматичному рівні існують певні вимоги, яких необхідно дотримуватися у сфері ділового спілкування для досягнення позитивного комунікативного ефекту, впливу на партнера з листування, а також для успішної комунікативної взаємодії. До лексичних особливостей лексеми «вибачте» в німецькій мові відноситься вживання звернення, різних емоційних інтенсифікаторів, модальних дієслів. На граматичному рівні слід виділити активне використання дієслів у формі Imperativ і Konjunktiv.