Українське просторіччя: діалектологічний і соціолінгвістичний підходи

Abstract

АНОТАЦІЯ кваліфікаційної роботи Стоянова Миколи Євгеновича «УКРАЇНСЬКЕ ПРОСТОРІЧЧЯ: ДІАЛЕКТОЛОГІЧНИЙ І СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ ПІДХОДИ»

Кваліфікаційна робота студента 64Ф групи факультету української та іноземної філології освітнього ступеня магістр спеціальності 014 Середня освіта, предметної спеціальності (014.01 Українська мова і література). Ізмаїльський державний гуманітарний університет. (Ізмаїл, 2024). Кваліфікаційна робота має таку структуру: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел. Обсяг її основного тексту становить 89 сторінок. Актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення українського просторіччя як складника української загальнонародної мови та водночас нерозпрацьованістю методів дослідження цього явища, необхідністю пошуку для цього нових методів та доцільного комбінування наявних дослідницьких процедур. Об’єктом дослідження стало українське просторіччя як одна з форм української національної мови. Предметом дослідження став статус просторіччя як явища діалектного, соціолінгвального чи проміжного характеру. Метою дослідження є пошук методів і прийомів вивчення українського просторіччя, завдяки яким можна було б отримати більше достовірних знань про це мовне явище. Під час проведення дослідження використано загальнонаукові методи спостереження й моделювання, а також лінгвістичні методи, такі, як описовий, соціолінгвістичні прийоми включеного і невключеного спостереження над просторіччям, анкетування носіїв просторіччя. Наукова новизна магістерської роботи полягає в тому, що вперше зроблено спробу дослідження українського просторіччя як явища полікомпонентного: як діалекту, як соціолекту (жаргону, арго, сленгу), як ідіому, як суржику, як ідіолекту, як мовного стилю. Теоретичне значення. Дослідження має значення для розвитку та вдосконалення методів діалектології та соціолінгвістики, для розпрацювання термінологічного апарату мовознавства. Практичне значення. Дослідження має значення для практики викладання літературного стандарту української мови в умовах просторіччя, сприятиме визначенню мовних рис регіональних варіантів українського просторіччя, подальшій роботі з опису українського просторіччя, створення його словників і граматик. У першому розділі «Просторіччя як об’єкт лінгвістичних досліджень» висвітлено основні проблеми визначення й опису просторіччя, розглянуті фонетичні, морфологічні та синтаксичні риси українського просторіччя. Другий розділ «Лексичні риси українського просторіччя» присвячено аналізу лексико-семантичного рівня мовної структури українського просторіччя, в якому це явище частково накладається на такі соціолінгвістичні поняття як суржик, жаргон, сленг. У третьому розділі «Порушення норм української мови в мовленні старшокласників та шляхи їх подолання» схарактеризовано специфіку формування в учнів 10-11 класів ЗЗСО лексичної та стилістичної компетентності, що пов’язано з подоланням у мовленні просторічних мовних рис. Висновки. Навчання нормам українського літературного стандарту також слід здійснювати з урахуванням зазначених різновидів просторіччя. Опора на знання діалектної основи просторіччя дає можливість вчителю укласти перелік норм і правил, помилки в яких будуть зумовлені діалектною базою носіїв просторіччя, для того, щоб приділяти більше уваги на уроках української мови відповідним темам і орфограмам. Прояв просторіччя як суржику потребує знання вчителем мовної ситуації того регіону України, де він викладає. Таке знання теж дозволить укласти перелік мовних рис, але вже інтерферем, зумовлених впливом певної мови (російської, польської, болгарської, румунської тощо – залежно від мовної ситуації, етномовного складу учнів), і працювати цілеспрямовано над відповідними нормами. В обох випадках вчитель не має ставити за мету викорінити лінгвальну основу просторіччя (рідний діалект чи рідну мову), а лише навчити нормам літературного стандарту і навичкам перемикання на літературний стандарт у тих випадках, коли комунікативна ситуація цього потребує.