Віршові твори Григорія Сковороди постають оптимальною формою дискурсивного втілення етико-релігійних і художніх концепцій завдяки місткості й багатозначності їхньої образної мови. Свідченням цього є конотативний простір образу каменя у збірці «Сад божественних пгьсней». У віршах Сковороди маємо кілька варіантів цього образу. Це гори, скеля (Петра, кифа / кефа), алмаз («адамант»), кремінь. Камінь символізує оприявнення трансцендентних вартостей у світі людських взаємин, здатних бути надійною основою для захисту від життєвих ка-таклізмів і творення нового. Ланцюг варіантів образу каменя вводиться в конотаційну орбіту серця як місця зустрічі минущого і трансцендентного. Прихід Вогау внутрішній світ людини метафорично описується як висікання вогню кременем об кресало або ж перетирання жорнами зерна на борошно. Образ каменя стає одним із найбільш важливих структу-ротвірних елементів збірки.

Ключові слова: поезія, метафора, дискурс, конотація, образ, семіотика, бароко, семантика, антитетичність