Стаття присвячена ілюстраціям видатних вітчизняних графіків Олександра Івахненка та Олександра Данченка до прози Олександра Довженка, а також питанню існування автоілюстрацій самого кіномитця.

Олександр Довженко – не лише кіномитець світової слави, але й видатний художник – живописець і графік. Окрім живописних портретів і тематичних картин, графічних карикатур, шаржів та портретів, відомі його рисунки для фільмів («Арсенал» (кін. 1920-х рр.), «Щорс» (кін. 1930-х рр.), «Мічурін» (1940-ві рр.), «Поема про море» (1950-ті рр.)). При цьому тема «О. Довженко – ілюстратор власних літературних творів» фактично взагалі не розглядалася дослідниками спадщини майстра, хоча малюнок «Маленький Сашко», який є водночас і портретом автора в дитинстві, і зображенням героя кіноповісті «Зачарована Десна», надихає на подальші пошуки в архівах кіномитця. Серед ілюстраторів прози О. Довженка – В. Євдокименко (1967), М. Компанець (1973), В. Єфименко (1976), Т. Кущ (2006) та ін. Офорти Олександра Івахненка до кіноповісті «Зачарована Десна» (1975–1976) стали помітним явищем у вітчизняній графіці періоду так званого тихого протесту (1970–1980-ті рр.). Обравши улюблену графічну техніку зазначеного періоду, художник, однак, залишився байдужим до надзвичайно популярного саме в 1970–1980-х роках прийому «розкнижування». «Зачарована Десна» – книга, продумана й цілісна. При цьому за обсягом ілюстрації займають на сторінці стільки ж місця, скільки й друкований текст, а за формою є дуже витягнутими по горизонталі – отже, утворюють своєрідну образну «кінострічку», логічну й природну для «кіноповісті». Олександрові Данченку належить цикл офортів до збірки оповідань «Незабутнє. 1941–1943» (1980). До теми трагедії Другої світової війни художник звертався неодноразово («Корюківка. 1 березня 1943 р.» (1971), «Аджимушкай» (1985), цикл ілюстрацій до роману О. Гончара «Прапороносці» (1989)). Водночас ілюстрації до оповідань О. Довженка внутрішньо пов’язані із серіями О. Данченка «Визвольна війна українського народу 1648–1654 рр.» (1954) та «Чорнобиль» (1988–1990), а також з офортами до «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі (1990–1992). Усі ці твори побудовані на поєднанні документальності з епічністю, причому піднесеність та поетичність виникають саме як наслідки такого поєднання. Побудова ілюстрації як кадру, іноді навіть стоп-кадру, є художньою даниною пошани до творчості видатного кіномитця.

Ключові слова: Олександр Довженко, Олександр Івахненко, Олександр Данченко, українська графіка 1970–1980-х років, книжкова ілюстрація, офорт.