Ключові слова: церковна унія, історіософія, Річ Посполита, Велике князівство Литовське

У «Шевченківській енциклопедії» вже закріпилося поняття «історіософія Шевченка», але дискусії стосовно співвідношення історизму та міфологізму в його світогляді, творчій спадщині тривають. Необхідне ширше залучення здобутків історичної науки. Особливо плідним може бути з’ясування бачення митцем певних історичних періодів. Подана нижче стаття є логічним продовженням попередньої авторської студії про ставлення Тараса Шевченка до князівської доби в історії України, поглибленням дослідження мовознавця А. Непокупного. Називаються дотичні до заявленого періоду джерела, якими користувався або міг користуватися Т. Шевченко. Показано, що у його текстах в аспекті аналізованої теми згадуються дуже яскраві історичні постаті, особливо причетні до переломної віхи історії України – переходу територій зі складу Великого князівства Литовського до Речі Посполитої. Аналізується, яке місце займав цей період у Шевченковому проекті «Живописна Україна». Для з’ясування поетового бачення процесів того періоду широко залучається історіографічний матеріал, і навіть той, в якому йдеться про пізніші часи – поглинання цих територій уже Російською імперією (зокрема ліквідація Віленського університету, Кременецького ліцею).
На прикладі Шевченкових текстів показано, що в його історіософії мало місце певне протиставлення литовсько-руської доби річпосполитському періоду. І рубіжними моментами при цьому для нього були політичні та релігійні унійні процеси. Викладене зміцнює тезу про вкрай неґативне Шевченкове ставлення до використання релігії з політичною метою і проявів релігійного фанатизму в історії. Арґументовано висновок, що Т.Шевченко не вважав литовсько-руську добу в історії України «змарнованим» історичним часом, а її сприйняття й розуміння в нього за великим рахунком не розминається з історичною наукою. Збагачується коментар до тих творів митця, про які згадується у статті.