Ключові слова: багатоукладність | ідентичність | мовно-культурна ідентичність | політична ідентичність | сучасна українська ідентичність

У гранично широких контекстах розглянуто українську ідентичність (у сенсі ото-тожнення з Україною як високої позиції в системі індивідуальних ідентифікаційних ієрархій). Визначено, що в історії української культури послідовно змінюють одна одну етнокультурна, етнополітична, релігійно-династична, ранньомодерна, кла-сична моделі ідентичності, модель подвійної ідентичності українців як у Радянському Союзі, так і в діаспорі. Найпомітнішим є зв’язок сучасної української ідентичності лише з тими моделями, які поширюються від раннього Нового часу.Показано, що у 2013/2014– 2017 рр. відбувається перехід від контрарних моде-лей сучасної української ідентичності до єдиної, консенсусної моделі, однак із різни-ми рівнями відрефлектованості. Формально-політичний рівень ідентичності охоп-лює 70% мешканців України. Фактична мовно-культурна ідентичність притаманна приблизно 50% громадян України. Реальна, етноспрямована ідентичність, — на-дбання не більше 25% українців. У процесах національної консолідації політичний клас не відіграє провідної ролі, а лише «підігрує» їм.Таку ідентичність можна назвати «гібридною», адже вона поєднує в собі еле-менти етнічної та політичної самототожності. Вона є перевернутим віддзеркален-ням глибинної багатоукладності української культури. У ній найбільш представниць-кий, політичний, рівень ідентичності пов’язаний із найвужчим, постмодерним, сеґ-ментом. Це є однією з причин її дотеперішньої неусталеності, але водночас — новим горизонтом консолідації в ситуації пост-nостмодерну.