У контексті світоглядного розуміння філософії як безупинної духовної боротьби, розвою персонально закорі-неного екзистенційного філософування та обстоювання надцінності культур духовної свободи автор пропонує оригінальну, універсумно центровану, довершену філософську теорію особистості, згідно з якою «людина є особистість не за природою, а за духом», котра тільки «й може вміщувати універсальний зміст, бути потенційним усесвітом в індивідуально неповторній формі», становить «екзистенційний центр світу» та охоплює універсум як власну рису-якість. Водночас особистість — це не готова даність, а завдання, ідеал розвитку, шлях самоконструювання людини, тобто виняток, а не правило, не субстанція, а творчий акт, й тому активність, живе екзистенціювання, «зусилля та боротьба, оволодіння собою і світом, перемога над рабством, визволення». Відтак вона плекає себе і «здійснює свою долю, знаходячи джерело сил у бутті, що її перевищує», та утверджуючи через самобутні креативні вчинки себе як суб'єкта серед суб'єктів на ґрунті наявного від природи та довкілля родового і спадкового матеріалу.

Ключові слова: філософія персоналізму, духовна боротьба, світогляд, людина, особистість, філософська думка, свобода, об'єктивація, категорія духу, істина, природа, світ, творчий акт, екзистенційний центр, Бог, трансцендування, свідомість, універсум, аскеза, Бого-пізнання, життя, страх, смерть, вічність, любов, кохання, геніальність, зло,рабство, суб'єктивність, свідомість раба, вільний, тиран, психологічне насилля, безсилля, вищі цінності, правда, есхатологія, відповідальність.