Проблема аутоагресії в підлітковому віці

Abstract

Проблема аутоагресивної поведінки в сучасній психології постає дедалі виразніше, оскільки інтерес до цієї теми обумовлений, передусім, кількома обставинами, що характеризують сучасний стан загальнопсихологічних знань про аутоагресивну поведінку. Так, за даними Всесвітньої Організації Охорони здоров'я лише кількість самогубств, що є крайньою формою аутоагресивної поведінки, серед осіб підліткового віку у світі збільшилося в середньому вдвічі, а в Україні – втричі. Подібне становище пояснюється високим рівнем внутрішнього дисонансу змін у структурі особистості підлітка, неможливістю соціально-психологічної адаптації та зростанням особистісної напруги, що призводить до екзистенційного вакууму та втрати сенсу життя. Вивчення аутоагресивної поведінки є одним з основних напрямків дослідження, лікування, діагностики та профілактичної роботи в психіатрії та психології. Проблемою аутоагресивної поведінки займалися багато вчених: А.Г. Амбрумова, В.А. Тихоненко, С.В. Ваулін, Д.С. Ісаєв, Г.Я. Пилягіна, Н. М. Вольнов, Д. І. Шустов, Н. А. Качнов та ін. Вікові особливості, пов’язані з самодеструктивною поведінкою, досліджували А. А. Александров, Л. І. Божович, Б. С. Братусь, А. І. Захаров, С. А. Ігумнов, Д. Я. Ісаєв, І. С. Кон, А. Н. Леонтьєв, Д. І. Фельдштейн, П. М. Якобсон та ін. Вивчення феномену аутоагресії в клінічній психології та психології девіантної поведінки відзначається великою різноманітністю форм і варіацій прояву аутоагресивної поведінки. У загальному випадку аутоагресивна поведінка розглядається як варіант агресивної, при якій суб'єкт і об'єкт дії збігаються. Отже, системне вивчення психологічних особливостей профілактики всіх проявів аутоагресивної поведінки в підлітковому віці з урахуванням специфічних факторів її виникнення в сучасних умовах, незважаючи на всю її важливість, не було предметом спеціального дослідження. Метою дослідження є вивчення особливостей прояву аутоагресивної поведінки в підлітковому віці та розробка корекційної програми щодо її подолання. Під аутоагресією слід розуміти різновид агресивної поведінки, при якій ворожі дії з якихось причин (переважно соціальних – коли об’єкт, що викликав агресію, недосяжний, занадто сильний тощо) не може бути спрямований на об’єкт, який дратує, тому спрямовується на себе. Аутоагресія - стійка характеристика особистості, яка при дратівливих обставинах схильна діяти аутоагресивно. Основною причиною аутоагресії, за З. Фрейдом, є порушення прихильності лібідо до улюбленого об'єкта шляхом регресії на оральну стадію психосексуального розвитку і уявного поглинання цього об'єкта, а також шляхом ототожнення частини свого Я з цим об'єктом, заподіявши собі шкоду і тим самим безпечно задовольнивши своє бажання пошкодити об'єкт. Крім того, необхідно чітко розрізняти аутоагресію, самогубство та самоушкодження: самогубство — це крайня форма аутоагресії, а самоушкодження — це те, що зовні може нагадувати самогубство, але не має певної мети покінчити з життям. У сучасних наукових працях поняття «аутоагресія» часто ототожнюється з поняттям «провина», в основі якого лежить метод визначення типів агресивної поведінки Басса-Даркі. При цьому близько половини підлітків схильні до аутоагресивної поведінки Методологічний та емпіричний аналіз в психології аутоагресивної поведінки є основою для розробки комплексу методологічних процедур і дає змогу реконструювати змістову систему цінностей суб’єктивного досвіду та ключових показників аутоагресивної поведінки. Такий аналіз готує основу для основної розробки діагностичних, консультативних та психокорекційних програм на основі смислової реконструкції положень аутоагресивних рис особистості. Встановлено, що показники суїцидального ризику серед усіх респондентів знаходяться в допустимих межах і знаходяться в сприятливому стані. При аналізі показників схильності до девіантної поведінки найбільш вираженими тенденціями є схильність до подолання норм і правил у 46%, схильність до агресії та насильства у 35% і низький вольовий контроль емоційних реакцій у 36%. Інші діагностовані показники менш виражені і в нормі. Аналіз дослідження форм агресивної поведінки показав, що серед дівчат переважали непряма та вербальна - (16% усіх респондентів), а фізична агресія виявлена у 10% дівчат. Серед хлопчиків переважають вербальна агресивність (20%) та дратівливість (10%). Інші види агресивних реакцій, як у хлопчиків, так і у дівчат, менш виражені. Дослідження визначення деструктивних установок у міжособистісних стосунках показали, що серед усіх респондентів немає яскраво виражених деструктивних тенденцій. Вирішення проблеми аутоагресії – це насамперед якісне вивчення сутності явища, розробка шляхів, форм і методів запобігання. Для розуміння та запобігання аутоагресії доцільно знати, на основі яких суб’єктивних систем цінностей індивід обрав таку поведінку. Проаналізувавши суб’єктивні системи цінностей як оперативні аналоги свідомості аутоагресора, можна поставити практичне завдання досягнення довгострокового результату попередження аутоагресії або зведення її до соціально прийнятних форм шляхом перегляду та трансформації цих систем суб’єктивного досвіду особистості.