Український словотвір у новій науковій парадигмі

Abstract

Кваліфікаційна робота має таку структуру: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел. Обсяг її основного тексту становить 89 сторінок. Актуальність дослідження полягає в тому, що український словотвір потребує нової інтеграційної хвилі розвитку, розгляду у світлі нової наукової парадигми, адже розуміння його об’єкта місця в системі лінгвістичних дисциплін було доволі динамічним у часі, а інтерпретація його у форматі нової наукової парадигми дасть об’єктивне бачення цих його параметрів. Мета роботи – описати український словотвір як лінгвістичну дисципліну і як складник навчальної дисципліни «Українська мова» із позицій нової наукової парадигми. Об’єктом дослідження є такий розділ українського мовознавства, як словотвір з погляду нової наукової парадигми, його місце в структурі лінгвістичних наук, основні поняття та категорії словотвору. Предметом дослідження є інтерпретація словотвору як окремої лінгвістичної дисципліни чи складника іншого розділу мовознавства, його звʼязок з іншими лінгвістичними дисциплінами, основні поняття й категорії словотвору з погляду повноти й правильности їхньої характеристики, лінгводидактичні питання, що стосуються тем зі словотвору. Під час дослідження було використано насамперед описовий метод (прийоми зовнішньої і внутрішньої інтерпретації). У роботі також використана функційна методика, зокрема опора на теорію про континуальність і градуальність мовної структури під час визначення місця словотвору щодо лексикології і граматики у сучасній науковій парадигмі. Теоретична значущість праці полягає в тому, що її результати можна буде використати для уточнення теоретичного апарату мовознавства, встановити справжнє місце, яке займає український словотвір як наука, що описує українське словотворення і проміжний рівень мовної структури української мови – словотвірний. Практичну значущість наукової роботи вбачаємо в тому, що в ній спробуємо запропонувати шляхи розв’язання деяких практичних проблем українського мовознавства, що стосуються українського словотвору, зокрема проблем лінгводидактики, методики пояснення учням навчального матеріалу з українського словотвору, навчання їх словотвірному розбору. У першому розділі окреслено і прокоментовано історію становлення словотвору як вчення про морфеміку та деривацію лексичних одиниць, його місце у складі морфології, проблеми визначення основних понять словотвору – структури форманта, словотвірного значення, визначення способу словотворення і словотвірного типу; другий – присвячено описові сучасних тенденцій в українському словотворенні (інтенсифікації префіксації, активності морфем іншомовного походження в українській мові, динаміці суфіксації тощо; у третьому розділі репрезентовано особливості вивчення понять розділу «Словотвір» у сучасній школі, нові методичні технології у викладанні розділу «Словотвір», вправи для формування умінь та навичок зі словотвору української мови. Висновки. Новий науковий погляд на місце словотвору в системі наук про мову полягає в тому, що він є складником морфології, як науки, що об’єднує морфемологію, словотвір і парадигмологію (в старій термінології – морфологію у вузькому розумінні, морфологію як «граматичне вчення про слово», як «науку про частини мови»). Такий погляд упорядковує систему лінгвістичних наук, приводячи її у відповідність до вчення про рівні мовної структури та їх основні одиниці.