На шляху до синтезу мистецтв. Музикалізація української лірики XX-XXI століть

Abstract

Урок музичного мистецтва – основна форма організації музичного виховання в школі. Урок музики – це постійне творче спілкування між музикою, вчителем і дітьми, між композитором, виконавцем і слухачем. Щоб виховувати, необхідно створювати на заняттях атмосферу захопленості, зацікавленості; музика повинна завойовувати душі дітей. Наше сучасне суспільство знаходиться на етапі динамічного розвитку, і це призводить до кардинальних змін, що пов’язані з перспективами входженням України в світовий освітній простір. Це стає причиною того, що перед нами постає гостра потреба у вирішенні освітніх парадигм методичної підготовки майбутніх вчителів музичного мистецтва, актуальних питань у сфері мистецької освіти, що пов’язані з переосмисленням її концептуальних засад та підвищенням якості освіти в Україні в цілому. Підготовка вчителя музичного мистецтва до професійної діяльності в стінах вищого педагогічного закладу повинна здійснюватися як проектування майбутньої музично-педагогічної діяльності вчителя у закладах освіти. Соціально-культурний досвід у застосуванні до музично-педагогічної освіти означає професійну компетентність та методичну оснащеність. Майбутньому вчителю музичного мистецтва необхідно засвоїти певні психолого-педагогічні, філософські, естетичні та соціальні знання і зуміти їх використати у своїй роботі. В основі нової ідеології сучасної освіти – виховання в кожній дитині потреби дізнаватися нове, здатності досягати високого рівня компетентності в обраній професійній галузі. Це обґрунтовує і новий погляд на особистість вчителя, на ті вимоги, які в сучасних умовaх має пред’являти йому суспільство і які майбутній вчитель повинен пред’являти собі сам. Таким чином, відбувається трансформація ідеї «освіченої людини» в «людину професійної культури». На думку багатьох фахівців, музичне виховання – це цілеспрямований процес емоційно-когнітивного і діяльнісно-практичного освоєння дітьми музичного мистецтва, або, іншими словами, перетворення багатства музичної культури в багатство внутрішнього світу особистості. Музичне виховання як процес є комплексним і реалізується у взаємодії з музичним навчанням і розвитком. Музичне навчання має на увазі освоєння учнями музичних знань, умінь, навичок, а також досвіду емоційно ціннісного ставлення до музики і їх музично-творчої діяльності. Музичний розвиток – це розвиток музичних інтересів, смаків, потреб учнів, розвиток усіх сторін музичного слуху, музичної пам'яті, мислення, уяви; і розвиток музично-творчих здібностей, виконавських, слухацьких і композиторських умінь і навичок. Тому у першому розділу посібника розглядаються освітні парадигми музично-виховної роботи майбутнього вчителя музичного мистецтва, які формують його професійну компетентність. Існує чимало продуктивних способів відображення творчої думки з елементами індивідуального самовираження, яке належним чином містить композиторські прийоми. Одним із них є синтез різних видів мистецтва з поетичним текстом. Це питання неодноразово попадало в поле зору багатьох дослідників – культурологів, літературознавців (С. Висловух[13], Н. Дмитренко[20, 21], М. Кагана[25], О. Малахової[41], О. Мацяко[43], В. Просалової[54], О. Рисака[60, 61], М. Фока[90], І. Франко[92] й ін.). Музикознавчу інтерпретацію означена проблема отримала в працях теоретиків, істориків та критиків музичного мистецтва: Б. Асаф’єва, В. Конена, Т. Ліванової, Л. Мазеля[39], В. Медушевського, Є. Назайкінського, А. Сохора, В. Холопової[47] та ін., а також у теоретичній і композиторській діяльності таких зарубіжних та українських композиторів, як Г. Берліоз, Р. Вагнер, Ф. Ліст, М. Лисенко, О. Скрябін, Г. Свиридов, Д. Шостакович, Є. Станкович, М. Скорик, Л. Дичко, А. Томльонова[77] й ін. Літературно-музичний синтез у науково-мистецькому осмисленні розглянутий у другому розділу посібника. Аналіз досліджень, присвячених проблемі використання композиторських прійомів для розкриття музикальності художнього твору, дозволяє визначити музикалізацію як особливий принцип побудови тексту, що передбачає взаємодію та взаємовплив художньої мови літератури та музики. За слушними спостереженнями музикознавця Л. Мазеля, «тональний план в сонатній формі порівнюємо зі значенням в класичному романі, як, утім, і в драмі, з любовноліричною сюжетною лінією [....] Любовна лінія виступає в класичному романі надійною пружиною розвитку дії. А завдяки загальнозначущому характеру любовної емоції, ліричну лінію [...] завжди можна вивести зсередини» [39]. Дослідники неодноразово звертали увагу на те, що «музика і література (насамперед, лірика як один із літературних родів) мають спільні ознаки, зумовлені генетично» [54, с. 33]. Їх органічні структурні взаємодії зумовлює «загальна звукова, ритмічна природа словесності і музики» [54]. Відомий музикознавець, композитор, музично-громадський діяч, академік Б. Асаф’єв, який один із перших 7 увів до музичної сфери поняття «інтонація», наголошував на тому, що «мовленнєва й суто музична інтонація – гілки одного звукового потоку»[2, с. 7]. Видатний композитор ХХ століття Г. Свиридов у своїй фундаментальній книзі «Музика як доля» писав, що в його розумінні «музика на своїх хвилях несвідомого несе Слово і розкриває священний таємничий смисл цього Слова» [67, с. 161]. Невипадково найбільш дієвим з усіх мистецтв він вважав «синтез слова і музики» [67, с. 58]. Незважаючи на багатий корпус праць, у сучасному науковому дискурсі, як стверджує Н. Дмитренко, «залишається в повній мірі не осмисленою проблема синтезу мистецтв» [20, с. 84], що зумовлює актуальність цієї теми. У третьому розділу, обираючи поетичні тексти для власної музикалізації, ми враховували кілька основних аспектів. Насамперед, спирались на вже наявні в музичній сфері шляхи музикалізації художніх творів. На сьогодні найбільш поширеною практикою музикалізації поетичних текстів, безвідносно до проблемно-тематичного спектру чи жанрової специфіки, вважають віднайдення композитором тієї музичної форми, котра б відповідала структурі тексту. Хоча в активі залишаються й інші засоби, наприклад, «словесна музика», нерозривно пов’язана з теорією поетичної інтонації. Наш інтерес визначили хронологічно, регіонально, тематично й стилістично різні поети. Проте в кожному разі, ставлячи їхні тексти на ноти, застосовуємо метамузикальні моделі, узалежнюючи ритм, тональність від мелодики тексту, його лексико-семантичної організації та лейтмотивів, що у вірші виявляються на рівні художньої образності. Тож, спробуємо означити образні структури В. Симоненка, В. Стуса та сучасної ізмаїльської поетеси Т. Кібкало, котрі викликали у нас інтерес як об’єкт музикалізації їхньої лірики. Переважна більшість обраних для омузичнення текстів ще не ставилась на ноти, що підсилює актуальність нашого навчального посібника для самостійної роботи здобувачів вищої освіти та дистанційного навчання. Кожний розділ посібника містить як теоретичну, так і практичну частину з питаннями та завданнями для контролю та самоконтролю, а також списки літератури і ресурсів. У додатках до посібнику представлені ноти власних музикалізацій на вірші українських поетів та художні ілюстрації студентів і викладачів кафедри музичного та образотворчого мистецтв педагогічного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного університету. До посібника також додаються аудіозаписи власних музикалізацій, представлених за посиланням.