Короткий опис (реферат):
У статті аналізується концепція софійності Г.Сковороди на основі його лекційного
курсу, діалогів та драматичної мініатюри «Розмова про Премудрість». Г.Сковорода
витлумачує популярний у східноправославному просторі образ Софії Премудрості Божої у
властивому йому синтезуючому ключі: в рамках ортодоксальної концепції «Софія – дзеркало
Боже»; в архітектурних концептах, які сягають корінням старозаповітного зіставлення
«Софія – майстриня»; в категоріях барокової міфопоетичної образності, виводячи ряд
Софія – Афіна – Мінерва – Христос. Божа Премудрість мислиться ним як органічна
складова концепції щастя, оскільки відчуття блаженства, умиротворення, гармонії і
духовної втіхи досягається виключно за її посередництва.
Суть розробки, основні результати:
The article deals with the Sophia conception of G. Skovoroda on the base of his lections,
dialogues and drama miniature «Conversation about Wisdom». G. Skovoroda interprets the
popular on the East Slavic space image of Sofia God Wisdom in the synthesizing way like as: within
the limits of the orthodox concept «Sofia – a God mirror»; in architectural concepts, going back to
the Old Bible comparison «Sofia - the skilled worker»; in baroque mythopoetical categories Sofia –
Athena – Minerva – Christ. The knowledge of God Wisdom is comprehended by G. Skovoroda as a
natural component of the concept of happiness as the feeling of pleasure, a pacification, a harmony
and a spiritual realization, which can be reached exclusively due to its intermediary.
