Теоретичні основи жанру філософської прози

Шикиринська, О.; Shykyrynska, O.

Теоретичні основи жанру філософської прози

Шикиринська, О.; Shykyrynska, O.

URI: http://hdl.handle.net/123456789/978

Дата: 2019

Короткий опис (реферат):

Автор досліджує теоретичні основи жанру філософської прози в історичному розвої. Виходячи з того, що жанр філософської прози не має чіткого, закріпленого в теорії літератури визначення, виводяться найбільш поширені характеристики філософської прози як жанру. Під поняттям «філософська проза» розуміється синтетичний за жанровою ознакою вид художньої літератури, релігійної публіцистики і філософії, спрямований на розповсюдження ідейного змісту естетичних уявлень і філософських переконань автора з активним використанням традиційних риторичних прийомів, скерованих на мистецтво переконати читацьку аудиторію. Досліджуваний жанр відображає синтетичну природу художньої діяльності, в якій органічно переплетено естетичне та духовне начало. Він передбачає перевагу інтелектуально-логічного способу викладу думок у рамках художнього твору; наявність проблематики, пов’язаної з пошуком відповідей на основні питання буття (походження і призначення людини; сенсу буття; богошукання); діалектику індивідуального і загального, яке розкривається у прагненні до загального через ствердження індивідуального в контексті впливу на суспільну практику засобами художнього, а не публіцистичного твору. До жанрових різновидів філософської прози риторичної епохи належать: роман-апологія, пародійний філософський роман, сатиричні притчі, роман-утопія, релігійно-філософський(а) роман/повість, філософська повість, філософський діалог. Спільними рисами творів, що відносяться до категорії філософської прози, є рефлективний характер авторської свідомості, увага до процесу мислення персонажів, переймання одвічними питаннями буття засобами його пізнання, питань віри, схильність до філософських узагальнень. Онтологічна картина буття переважно осмислюється в контексті ціннісної опозиції життя-смерть, оскільки виражене у художній формі ставлення людини до цих понять є контрапунктом духовних шукань людства. Ця опозиція зазвичай розкривається у співвідношенні основних бінарних онтологічних категорій людське/божественне, людське/соціальне та людське/природне в їх дихотомічній відокремленості і взаємозалежності.

Суть розробки, основні результати:

The author investigates theoretical basis of the genre of philosophical prose at historical crossroads. Based on the assumption that the genre of philosophical prose doesn’t have a clear, recognized definition in the literary theory, the most widespread features of philosophical prose as a genre are withdrawn. The notion “philosophical prose” is a synthetic according to genre feature type of fiction, religious publicity and philosophy, aimed to spread intellectual contents of aesthetic ideas and philosophical beliefs of the author with an active usage of traditional rhetorical devices, targeted at the art to convince the reader. The investigated genre shows the synthetic nature of artistic activity, where aesthetic and spiritual dimension is intertwined. It presupposes the predominance of intellectual-logical way of presentation of thoughts within an artistic work; the presence of a problem, connected with the search of the answers to the main questions of life (man’s origin and destiny; sense of life; searching for God); dialectics of individual and general, that is revealed in the desire to the general through the approval of individual in the context of the influence on the social practice with the means of artistic, but not publicist work. In the history of world literature according to genre features such types of philosophical works are distinguished: poem (Xenophanes, Parmenides, Empedokles, Lucretius Carus, Horatio, Dante); poem in prose (F. Nietzsche); philosophical parable (A. de Saint-Exupery, R. Bach, P. Coelho); novel-confession (Augustin, Abacus, Jean-Jacques Rousseau, L. Tolstoy, C. Castaneda); utopia/anti-utopia (T. More, T. Campanella, V. Vinnichenko, A. Platonov. G. Orwell, A. Huxley); philosophical novel (L. Tolstoy, F. Dostoyevsky, A. Murdock, F. Kafka, A. Camus, J.-P. Sartre, U. Eco and others); philosophical lyrics (H. Skovoroda, N. Lenau, F. Tutchev, H. Heine, G. G. Byron, T. Shevchenko, A. Pushkin, M. Lermontov, V. Solovyov and others). In Baroque period philosophical prose as a type of literary genre was based on the historically formed kinds of aesthetic-philosophical reflection, such as: parable, allegory, parody, historical anecdote, fable, lyrical miniature, dialogue, sermon, etc. The leading genres of philosophical prose of the 16th-18th c. became: apology (Voltaire, Cervantes); satiric parable (J. Swift, H. Skovoroda); utopia (T. More, Jean-Jacques Rousseau); philosophical dialogue (J. Bruno, L. Valla, G. Galileo, H. Skovoroda); religious-philosophical novel/story (J. Bunyan, Jacoby); philosophical story (Voltaire and others). There are such genre varieties of philosophical prose of rhetorical era as: apology, parody philosophical novel, satiric parables, utopia, religious-philosophical novel/story, philosophical story, philosophical dialogue. The common features of the works that refer to the category of philosophical prose are reflective character of the author’s mind, attention to the process of thinking of personages, finding the answers to eternal questions of being by means of its cognition, faith, tendency to philosophical synthesis. Ontological picture of existence is primarily comprehended in the context of value opposition of life-death, as expressed in artistic form person’s attitude to these notions is a counterpoint of spiritual pursuits of mankind. As a rule, this opposition is revealed in the balance of the main binary ontological categories human/divine, human/social and human/natural in their dichotomous separation and interdependence. At historical crossroads philosophical prose is formed within fiction, Christian publicity and philosophy. Here the elements of traditional genres of literature (poem, dialogue, short story, story) and religious publicity (tractate, sermon, moral) are presented. The aim of this written activity is circulation of religious-philosophical convictions of the author; it is targeted at the limited reading audience and adjusted to its aesthetic requests. Philosophical prose is characterized by dialogism, polemics, documentalism, autocentricity, rhetorical devices in order to prove the reader’s theses and beliefs in their justice. Specific figurative-conceptual apparatus of philosophical prose is characterized by Bible and apologetic, antique and national mythopoetic imagery, arsenal of literary devices (epithets, metaphors, oxymoron, etc.), aimed at revealing actual ethic-aesthetic, ontological, epistemological, confessional problematics, that concerns the society of a certain cultural-historical epoch. Intellectual-logical beginning prevails in the means of artistic self-expression. Philosophical prose differs principally from traditional scientific-descriptive style of classical philosophy in deliberate fictionalizing of author’s ideas, organic interaction of aesthetic and spiritual pursuit.

Показати повний опис матеріалу